https://www.facebook.com/100090659411795/posts/250326457999333/?app=fbl
Програма ментального здоров’я «Ти як?» рекомендує.
.jpg)
.jpg)
Поради батькам про насильство в
сім’ї
Що ми зазвичай розуміємо під насильством?
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо
насильством.
Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо
насильство або стаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це:
- Погроза
нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
- Невиразні
погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
- Погрози
піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про
щось;
- Заподіяння
шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
- Ламання
та знищення особистих речей;
- Використання
брутальних слів, лайка;
- Принижування,
ображання, постійне підкреслювання недоліків;
- Контролювання,
обмеження в спілкуванні, стеження;
- Заборона
лягати спати, або насильне позбавлення сну;
- Звинувачування
у всіх проблемах;
- Критикування
думок, почуттів, дій;
- Поводження
із ним/нею як із прислугою;
- Ігнорування.
Насильством щодо дітей слід вважати:
- Нехтування
дитиною;
- Нехтування
обов’язків стосовно дитини;
- Відсутність
в сім’ї доброзичливої атмосфери;
- Недостатнє
забезпечення дитини наглядом та опікою;
- Втягування
дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою
шантажу;
- Недостатнє
задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що
батьки матеріально спроможні зробити це;
- Використання
алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
- Нездатність
забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Не складно помітити, що все це не рідкість у наших
сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки
їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не
замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей. Коли
виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те,
як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі.
Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.
Чи знаєте Ви, що:
- Діти
бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що
дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться
телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають
коли батьки сваряться.
- Діти
різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят,
впливає домашнє насильство.
Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того
спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!
Як діти реагують на насильство в сім’ї:
- Діти
зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в
насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
- Діти
відчувають сум.
- Діти
відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в
сім’ї.
Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?
Вони можуть:
- Реагувати
надто агресивно;
- Не
визнавати авторитетів;
- Бути
пасивними чи пригніченими;
- Мати
вигляд заляканих;
- Скаржитися
на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.
Пам’ятайте!
В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми,
як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим
рахунком, що таке життя.
Які уроки може отримати дитина, що стикається з
домашнім насильством?
Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:
1. Насильство – це засіб розв’язання
конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий
садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх
дітей.
2. Негативні форми поведінки в
суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять
до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми.
Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим –
небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм
складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти
почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна
виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому
що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт
вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.
Дієві негативні почуття – вони привертають увагу,
піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.
В результаті дитина:
- Або
приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;
- Або керується
принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають
контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного,
дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за
себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь
час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї
1. Допоможіть дитині поділитися своїми
почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина
довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності
зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто
висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що
розповідь про болісні почуття полегшує біль.
2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що
склалася, її причини, можливі наслідки.
3. Іноді діти вважають себе винними
втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад,
що батьки сваряться, немає її провини.
4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі
допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.
Пам’ятайте!
По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли
допоможете собі.
Припинити домашнє насильство можна, навчившись
поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.
Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними
або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас
буде виходити краще і краще.
Все у ваших руках.
Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи
зміниться на краще.
https://www.youtube.com/watch?v=SYI_uW5Ev3g
Власова Л.Г. "Майстерня лайфхаків: від ідеї до втілення".
Одні автори вважають, що до
двох років взагалі не можна цього робити. Інші – вести в ясла краще 1,5 річного
малюка, бо дитина після двох років вельми прив”язана до матері.
Деякі фахівці вважають
оптимальним період від 2,5 до 3 – х років. Проте інші категорично заперечують
це, наголошуючи, що в такому разі ситуація введення малюка в нові умови
спричиняє кризу трьох років. А таке поєднання має негативний вплив на обидва
моменти.
Побутує думка, що найлегше
до садка звикають діти після 4 – х років. Мовляв, вони вже дорослі та інтерес
до однолітків є сформованим. Все це правильно, проте не так просто.
Дитина, яка прийшла вперше до
садка після чотирьох років, переживає стрес не менший ніж 1,5 – 2 річний малюк.
Змінилися лише моменти, що посилюють дитячі переживання в адаптаційний період.
Чотирирічний дошкільник
незрівнянно самостійніший, ніж дворічний новачок – самостійно одягається і
роздягається, їсть, уміє підтримувати особисту гігієну, добре розмовляє,
допомагає накривати на стіл, застеляє ліжко, використовує іграшки тощо.
Проте усталене життя у
домашньому ритмі (або ж його брак), звичайний побут, вимоги і правила
сформували певні поведінкові реакції малюка, але відтепер він має їх змінити
відповідно до нових умов життєдіяльності. Отже , доводиться змінювати
сформований і закріплений стереотип і призвичаїтися до нової ситуації, а це не
легко.
Часто дошкільник, який
прийшов з сім”ї, не вміє гратися або взагалі, або ж не вміє гратися розом, з
усіма. Це невміння є у будь - якому
варіанті є значною вадою на шляху до
становлення спілкування і стосунків з однолітками на шляху соціалізації
дитини. Дитина, яка прийшла в дошкільний заклад в 4 – 5 років, зазвичай до
цього часу була чи з бабусею, чи гувернанткою. За такиз умов дитина володіє
значним багажем знань, уміє читати, рахувати, легко вступає в бесіду з
дорослими. Для нього привабливим є лише вихователь, а не ровесники, адже „вони
нічого не розуміють”. Проте питання : кому з ким нецікаво – має однозначне
вирішення. Нецікаво саме з такою „навченою”, „розвинутою” дитиною, бо вона не
володіє найціннішим вмінням з погляду дітей – не вміє гратися, а тому і не
цікава їм. Але для новачка спільнота є вкрай привабливою, і він у свій спосіб
починає привертати до себе увагу: виносить з дому усі цукерки або ж іграшки,
має агресивні прояви.
Саме серед новачків старшого
віку трапляються діти з кардинально протилежною поведінкою в дитячому садку і
вдома – хороша – погана. Слухняна, витримана, уважна тощо – в дитячому садку і
неслухняна, плаксива, з агресивними проявами, неврівноважена, нетерпляча,
вередлива тощо – вдома. Зазвичай діти, які вирізняються такою поведінкою, мають
слабку нервову систему або її порушення. Діти з такими характеристиками можуть
бути в оцінках дорослого лише хорошими. Щоб бути такими, треба прийняти
пропоновані зовнішні правила. І вони цього дотримуються: завжди слухають, про
що говорить вихователь, і відповідно реагують, виконують – збирають іграшки,
одягаються на прогулянку, сідають обідати тощо. Бо почути на свою адресу
негативну оцінку чи зауваження для них неприпустимо. От вони і намагаються з
усіх сил бути хорошими. Проте сили не безмежні. І вдома у звичних умовах, у
рідних стінах при люблячих батьках напруження виривається назовні. І той стрес,
який вона переживає під часи зміни умов життя, проявляється, наприклад, у
сльозах, які, з погляду батьків, безпідставні, позаяк явних причин для них не
було і сльози беруться з нічого. Проте в цьому році через плач відкривається
своєрідний клапан, з яким накопичилося нервове напруження. Але батьки не
розуміючи причин зміни дитини, будь – що намагаються вплинути на малюка:
говорити суворим тоном, соромити або ж сварити. Але вирівнювання поведінки
полягає в іншому і, як правило, відбувається в двох напрямах:
1) знайти вдитячому садку
такі заняття для дошкільника, які допоможуть йому бути самим собою, а також
виразити різноманітні почуття і переживання. Можливо це будуть ігри за ширмою.
А там від імені ляльок можна виразити не лише позитивні емоції, а й негативні.
Там персонажі будуть сперечатися, сваритися, миритися тощо;
2) батькам слід придумати
для дитини способи зняття напруги, тобто скласти для дитини „меню задоволень”.
Змінити холодний, суровий тон і зрозуміти, що погана поведінка дітей – це не
дитяча вередливість, а своєрідний психологічний захист у складній ситуації.
За спостереженнями
спеціалістів, з віком навичка продовжується і час його входження до дошкільного
закладу, тобто старша дитина довше адаптується до нових умов.
Це пов”язано з тим, що
приблизно між чотирма та шістьма роками розвиток дитини відносно
стабілізується, і різка зміна способу життя через втрату приватності
(можливості побути наодинці або з близькою людиною, яка добре відчуває настрій
дитини, знає її потреби, бажання і звички) може призвести до непреємних
наслідків.
Отже, не затримуйтесь з
приходом у дитячий садок.Зі слів однієї мами, група дітей раннього віку „має
спрощене ставлення, і в цьому її переваги. А в період адаптації це важливо.
Раптом дитина штанці намочить або забуде, що сама одягатися вміє. Все ж таки
зміна обстановки. У групі раннього віку це нормально, а в садку буде винятковою
ситуацією і привертатиме увагу до малюка”.
Прийшовши у дитячий садок за
рік до школи, з одного боку, дитина отримає вкрай важливі вміння: жити в
колективі, співвідносити свої дії і бажання з іншими дітьми та дорослими,
враховувати їх настрій тощо, а також працювати в одному темпі з групою,
орієнтуватися на словесну інструкцію дорослого – вміннями, потрібними для школи. А з другого - дитина має двічі
призвичаїтись до нових умов і вимог за короткий термін – 1 1,5 року. А чи
потрібно дитині віддавати дитині стільки фізичних і психічних сил?
Зрозуміло, що сім”я сама
обиратиме і дитячий садок, і зручний момент, коли саме відвести дитину в
дошкільний заклад. Проте є кілька правил щодо того, коли малюка коли малюка не можна віддавати до дитсадка
або краще з цим почекати. Отже, якщо:
1. У сім”ї з”явилося немовля, якому тепер потрібно більше уваги і у мами
тепер обмаль часу на його старшого брата чи сестру. Якщо за таких обставин відвести
дитину до дитячого садка, вона відчуватиме себе непотрібною, вирішить, що її
намагаються позбутися через те, що тепер любитимуть не її, а нового маленького
члена сім”ї. Така ситуація тільки ускладнить вжодження дитини в колектив. До
народження братика чи сестрички дитину взагалі слід готувати зазделегідь,
пояснюючи, що немовля буде потребувати турботи і уваги старшого братика чи
сестрички, а пізніше, коли маля підросте, він зможе з ним гратися, навчати його
всього як старший і доросліший.
Малюка можна віддавати в садок не раніше як за півроку після народження
немовляти, коли старша дитина звикне до нього і буде впевнена, що її не
розлюбили.
2. Батьки розлучаються. В тому, що тато йде з дому назавжди, -
малюк вбачає свою провину: „Я погано себе поводив, не слухався, от тато мене й
розлюбив”. Длй нього це трагедія. А якщо і мама ще віддає його чужим тьотям у
чужий дім, який має назву „дитячий садок”, то для малюка це означатиме, що мама
вирішила покинути малюка. Цей стрес дитина буде переживати так сильно, що це
може позначитися на її здоров”ї. Під час і одразу після розлучення мама має
оточити дитину турботою і ласкою в більшій мірі, ніж це було раніше, а тато
якомога частіше відвідувати малюка, запевняючи його в тому, що любить його як і
раніше, просто ночувати буде в іншому місці. Як тільки дитина заспокоїться і
звикне до такої ситуації, а відбудеться це не раніше як за 3 -5 місяців, можна
вирішити питання з дитячим садком.
3. Сім”я нещодавно переїхала (менше як 1 – 1,5 місяця). Маштаб
зміни не дуже суттєвий: змінили ви лише квартиру чи місто. Дитина має прийняти
ці зміни і адаптуватися до нових стін, нових меблів, нових людей, що поруч –
сусідів, дітей на ігровому майданчику, можливо примиритися, що бабуся тепер
далеко і щодня з нею не побачишся тощо. Таке призвичаєння відбувається легше,
оскільки мама й тато поруч, разом х малюком, але накладати ці дві події:
переїзд і вступ до дитячого садка не варто, саме з погляду на збереження
здоров”я дитини.
4. Ви плануєте відпустку. Якщо за 1,5 – 2,5 місяця від початку
відвідування малюком дитсадка ви плануєте відпустку, тобто дитина не ходитиме
до садка від 2 –х до 6 – ти тижнів. За такої тривалої перерви адаптація
починається спочатку, малюк знову має звикати до всіх особливостей дитячого
садка. А тому перше входження дитини в умови дошкільного закладу краще
планувати на час після відпустки.
5. Дитина нічого не вміє робити самостійно, і ви бажаєте, щоб саме
вихователька навчила вашого малюка одягатися, вмиватися, тримати ложку і
виделку в руках та користуватися туалетом. Над таким малюком – невмійкою стане
посміюватися і вихователь (який би ангельський характер вона не мала б), і
діти, які зазвичай чітко помічають промахи інших і наслідують вихователя. Не
варто робити зі свого малюка посміховисько і сприяти формуванню у нього
комплексу меншевартості. Краще навчити малюка всього зазделегідь або почекати
трохи з приходом до дитячого садка, надавши малюку певний час для оволодіння
потрібними побутовими вміннями і навичками. Якщо він має чогось навчитися в
дитячому садку, так це гри і спілкування з однолітками.
6. Дитина нещодавно перенесла важке захворювання і є заслабкою. Почекайте,
загартуйте здоров”я малюка. Щойно його імунітет стабілізується, можна поступово
ознайомлювати малюка з дитячим садком.
Власова Л.Г. "Майстерня лайфхаків: від ідеї до втілення".
«Дитячий садок. Проблеми вибору:
куди? як і коли?
а головне – для чого?»
Дитячий садок: для чого він?
У дитячому садку зростаюча
особистість установлює систематичні зв”язки з дорослими та однолітками за
межами своєї сім”ї, залучається до різних видів діяльності, оволодіває системою
цінностей.
Група дитячого садка має має
два основних джерела впливу – це вихователь і самі діти.
Вихователь виступає
насамперед джерелом пізнавальної інформації для дитини, моральних вимог,
турботи про неї, підтримки і підкріплення її дій та вчинків. Приходить на
допомогу, виявляє радість або занепокоєння з приводу її досягнень чи невдач.
Дитяча група – важливий
чинник соціалізації зростаючої особистості. Вплив однолітка на дитину не менш
значущий за роль дорослого у становленні малюка. Зокрема, зверніть увагу, як
неоднаково реагує дитина на одне й те саме зауваження і за змістом, і за
інтонацією, залежно від того, хто його висловлює – дорослий чи одноліток. За
словами польського психолога Кемпінські, малюк зростає у двох площинах: майже
вертикальній, де, з одного боку, перебуває недосяжний напівбог – Дорослий, і в
горизонтальній площині, де, з другого боку – він рівноправний партнер –
одноліток.
Незамінний вплив дитячого
садка на самостійну активність дошкільника. Якщо сім”я опікується малюком, до
дитячий садок значно більше довіряє йому, надає можливість виявити власну
ініціативу, незалежність, критичність.
Спілкування дитини вдома має
низку особливостей. І найперше – це абсолютне розуміння батьками жестової мови
дитини. За протягнутою дитячою рукою і певним інтенсивним вигуком батьки чітко
бачать потребу малюка і задовольняють її цілком. Наразі дитина росте з
абсолютною впевненістю, що її розуміють. А мамині нарікання на те, що її 1,5 –
2,5 річний малюк майже не говорить, розбивається об її власну ж готовність
зрозуміти свою дитину. Натомість спілкування дитини з вихователем вимагає від
неї висловлення бажань, потреб, невдоволення, ставлення до предметів, подій та
людей за допомогою слів. Тому постійне спілкування з вихователями та
однолітками сприяє розвиткові в неї мовлення – важливого засобу взаємодії,
основи соціальної поведінки. Щодень дитина удосконалює вміння висловлюватися
грамотно, чітко, зрозуміло, виразно, вправляється у вияві мовленнєвих і
комунікативних здібностей, засвоює визнані в групі норми поведінки.
Отже, головна перевага
дошкільного закладу – це можливість дитини щоденноповноцінно вільно
спілкуватися з однолітками! В іграх з дітьми свого віку закладаються основи
взаємодії з людьми, розвиваються вміння діяти разом, розуміти інших, допомагати
і співчувати їм.
Режим дня і дисципліна теж
належать до переваг дитячого садка. Усі діти насправді дуже люблять порядок і
режим, це батьки привчають їх до вільного „плавання”. Та й щоденні гарячі
сніданки і обіди без домашнього печива, цукерок, сухариків підуть дитині лише
на користь.
Окрім цього, дитина, що
пройшла через дитячий садок, легше адаптується до шкільного життя, більше
пристосована до умов навчання в школі, зокрема таких:
- працювати в групі, тобто в
одному темпі, заданому дорослим;
- працювати за інструкцією
дорослого;
- прийняти узагальнене ім”я
„діти” і реагувати на нього;
- вміння налагоджувати
стосунки з однолітками і дорослими тощо.
Дошкільник, що йде у 1 – й
клас, оминаючи садок, частіше потерпає від зовнішньо заданих вимог до нього,
його діяльності.
Любов батьківська – почуття
дорогоцінне, але воно не може замінити собою педагогічного вміння і
педагогічної підготовки, якої почасти батьки позбавлені.
Які бувають дитячі садки?
На сьогодні питання вибору
дитячого садка є проблемнішим, ніж років 5 – 7 тому. Бо коло вибору стало
ширшим: державні дитячі садки, приватні, різноманітні „центри” та „клуби
раннього розвитку” тощо.
У кожного з цих закладів
суспільного виховання є свої переваги і недоліки.
У державних дитячих садках недоліком є доволі велика кількість
дітей у групах, можливо, недостатнє або застаріле обладнання та ігрове
облаштування групових приміщень.
Переваги державного дитячого
садка:
- безумовно, система в роботі, послідовність у вихованні і розвитку
малюків;
- кваліфікація та досвід педагогів (наразі вихователь без фахової
освіти радше виняток, ніж правило, серед педагогів дитячих садків великий
відсоток спеціалістів, які мають вищу фахову освіту). Нині в дошкільних закладах
працюють люди, для яких виховання маленької людини, її вирощування – це
покликання. Вони щиро сподіваються закласти основи майбутньої великої
особистості, громадянина:
- виважений режим дня та науково обгрунтована організація життя дітей;
- доступна плата.
Серед переваг приватних дошкільних закладів:
- відносно невелика кількість дітей в групах (5 – 10) осіб;
- яскраве, розмаїте та ультрасучасне оснащення та обладнання. Але це не
завжди на користь дитині. Перенасичене предметне середовище, яке здебільшого не
враховує вікових особливостей дитячої діяльності, потреб малюків так само
шкідливо, як і збіднене, обмежене. В обох випадках воно не стимулює власної
активності дитини. Данина моді почасти також позбавляє іграшки саме
розвивального ефекту.
Крім цього, недоліки приватних садків такі:
- бракує вільної діяльності дітям – діяльність, обрана за власним бажанням;
- зазвичай пристосоване приміщення;
- люди, які працюють педагогами (теж, як правило), не мають відповідної
фахової освіти, а звідси елементарне незнання і нехтування віковими
особливостями психічного і фізичного розвитку дошкільників, неврахування
закономірностей у становленні психіки;
- тут надають перевагу процесу навчання дітей навіть у періоді раннього
віку, щоб виправдати високу плату та „винятковість” закладу, нехтуючи провідним
видом діяльності в цьому віковому періоді – предметною діяльністю, а в
дошкільному – ігровою;
- такі дитячі садки зазвичай надають батькам нескінченний перелік наук,
що пропонуються для засвоєння дитиною незалежно від віку:
- елементи математики
(зазвичай має гучну назву „логіка”);
- навчання читання та
письма;
- зображувальне мистецтво;
- хореографія;
- театральна майстерність;
- англійська мова тощо.
Проте, по – перше, все це за
змістом і організацією відірвано від дошкільної педагогіки та психології. По –
друге, державний дитячий садок, можливо, не афішує (принаймні так агресивно)
свою роботу, але виконує її, хоча назви всі ці розділи мають значно скромніші.
Пам”ятайте, не самі знання є
показником розвитку дитини, а вміння ними користуватися, застосовувати їх для
вирішення практичних чи пізнавальних завдань.
Дошкільні заклади, які за
основу своєї освітньої діяльності беруть наробки іноземних дослідників
(найпоширеніші з них – система М.Монтесорі, Вольдорфська школа (автор
Р.Штайнер), підхід Г.Домана тощо), зазвичай некритично переносять зарубіжний
досвід виховання і розвитку дітей раннього і дошкільного віку у вітчизняну
ситуацію розвитку малюка, нехтуючи при цьому різницею часових, культурних,
національних, родинних, релігійних традицій і пріоритетів у вихованні малят у
сім”ї. Нехтуючи і тією змістовою стороною системи. Приміром, дитячий лікар,
дефектолог М.Монтесорі працювала над своєю системою у кінці 19 ст. і розробляла
її для дітей з вадами у розвитку (завдяки їй навчали розумово відсталих дітей
читанню, письму та лічбі). Система навчання Вальдорфської школи була розроблена
більше 100 років тому Р.Штайнером – прибічником філософії антропософії. Ця
педагогічна система повністю заперечує інші методики розвитку особистості,
змушуючи своїх вихованців повністю змінювати філософію і спосіб життя. Дитину
виховують в ізольованому, штучно створеному, обмеженому довкіллі, відгороженому
від реальності, до того ж надзвичайно релігійному. Технологія Г.Домана є більш
сучасною – середина 20 ст., утім, була адресно розроблена для роботи з дітьми,
які мають органічні ураження мозку. Так, після карток Г.Домана двох річний
малюк відрізнятиме сосну від липи, але при цьому не знатиме, що сосна пахне
хвоєю, а цвітіння липи поширює медовий аромат. Користі від цих знань ніякої, бо
вони не підтверджені жодними емоціями.
Самого лише набуття дитиною
досвіду замало для повноцінного розумового розвитку. Основне завдання полягає в
тому, щоб навчити її мислити, тобто робити елементарний аналіз і синтез,
знаходити суттєві ознаки і за ними узагальнювати, бачити прості зв”язки між
явищами, дошукуватись до причини і наслідків фактів.
Звісна річ, батьки
самостійно обиратимуть і дитячий садок, і його дидактично – змістову
спрямованість. Але перш ніж „купуватися” на модну і яскраву назву дошкільного
закладу, радимо батькам ознайомитися зі змістом певної навчальної технології,
щоб мати свою власну думку щодо цього та самостійно і свідомо обирати:
- систему взаємодії дорослого з малюком, наприклад, безцінну і
беземоційну, яка виявляється у сухому „підсовуванні”, „підкладанні” малюкові
тих чи інших предметів чи картинок з їх назвою, вибір яких все одно належить
дорослому і зовсім не враховує дитячого бажання, інтересу, зацікавленості,
уподобання;
- систему стосунків з малюком, яка взагалі не передбачає і не дозволяє
дорослому виражати співчуття дитині, прихильність та симпатію до неї,
співпереживати її радощам і пркрощам(!!!);
- ефективність та цінність процесу набуття дитиною досвіду: що більш
ефективне і значуще для 1,5 – 2 річного малюка під час ознайомлення з
кульбабкою – її демонстрація на малюнку з підписом – назвою (обов”язково) чи
безпосереднє практичне (очима, руками,
носиком, а може й на зубках) ознайомлення дитини з квіткою на галявині чи
газоні поруч з мамою за емоційно – позитивного спілкування з нею з приводу
такої цікавинки.
Обирайте розумом, не
поспішайте приставати на яскраві, сьогомодні, проте не завжди виважені щодо
питань фізичного, нервово – психічного, психологічного розвитку маленької
людини!
Безумовно, кожна сім”я бажає
своєму малюкові добра і благополуччя, а тому шукає і знаходить той освітній
заклад, який відповідає всім її запитам і вимогам. Ми щиро бажаємо вам успіхів
на цьому шляху!
Консультація для батьків
на тему:
«Гуртки та секції, як не
нашкодити дитині?»
Багато батьків вважають, що чим більше гуртків, груп та секцій відвідує їх
дитина, тим краще. І ось, підхопивши чадо під пахву, змилена мама везе його з
музики на англійську, з хореографії на малювання. Поспимо в метро, пообідаємо з термоса в коридорчику, погуляємо по
дорозі з тенісу... Всі родичі включаються
до божевільну гонку з транспортування малюка на заняття і назад, підготовці до різноманітних
виступів і конкурсів, виготовленню посібників та
костюмів. Звичайно, дуже хочеться встигнути скрізь і всюди,
вкласти в свого малюка якомога більше, але все ж, вибираючи гуртки та секції, варто прислухатися до голосу здорового глузду і думки самого малюка.
До трьох років дитину краще взагалі нікуди не водити. Зараз з'явилося
багато розвиваючих груп для самих маленьких, але, як правило, вони не
пропонують нічого, крім пальчикових ігор, ритміки і малювання. Іноді до цього «джентельменського
набору» додається навчання читання по кубиках Зайцева. Всім
цим ви з успіхом можете займатися і вдома, а дорога і галаслива компанія нових
знайомих будуть тільки втомлювати малюка і відволікати його від занять. До того
ж в студії ви напевно крім знань отримаєте в якості
«безкоштовного додатку» цілий букет вірусів і дитячих хвороб.
У три-чотири роки дитину можна вже
записати в один-два гуртки. Але спочатку подумайте, чи не можете ви чимось
займатися самостійно. Якщо тато - майстер спорту з шахів, навряд чи є сенс витрачати час і сили і тягати дитину в секцію. Та й
англійську мову з бабусею піде зовсім не гірше ніж з чужою тіткою, за умови,
звичайно, що бабуся готова займатися систематично, а онук сприймає її в ролі
вчителя.
Дорога до гуртка не повинна займати більше часу, ніж самі заняття.
Найкраще, якщо можна дістатися пішки. Якщо у вас немає
можливості відвозити малюка на машині, постарайтеся, щоб до місця занять можна
було дістатися без пересадки і не доводилося довго чекати транспорту. Ніколи не
їздіть з дітьми в години пік. Не варто ходити в гуртки
частіше двох, максимум, трьох разів на тиждень.Заняття повинні проходити у
зручний для малюка час, не порушувати режим його дня.
Не варто прагнути в так звані «студії гармонійного розвитку», де з дитиною
займаються відразу декількома предметами (як правило, іноземна мова, розвиток
мовлення, музика, малювання). Заняття в таких групах будуються за принципом
шкільних, з партами, уроками, дзвінками, часто навіть з домашніми
завданнями. Все це, звичайно, абсолютно неприйнятно для дошкільнят, тим більше,
молодших. Крім того, немає абсолютно ніякої гарантії, що всі педагоги однаково
сподобаються вашій дитині, а платити вам доведеться за все відразу, та й
програма, як правило, мало чим відрізняється від дитячого садка, так що гра не варта свічок.
Поговоріть з малюком, розпитайте, чим би йому хотілося зайнятися.
Рушайте з ним в найближчий будинок дитячої творчості або культурний центр на
день відкритих дверей, нехай він сам вибере, які гуртки йому подобаються.
Навіть якщо його вибір не виправдає ваших очікувань, не поспішайте сперечатися:
може, живий куточок дійсно підійде вашій дитині більше
бальних танців. Зрештою, якщо малюк помилився, з гуртка завжди можна буде піти.
Обов'язково особисто познайомтеся з педагогом. Насамперед, це має бути добрий,
привабливий, щиро люблячий дітей педагог. Крім того, педагог повинен бути професіоналом
високого класу. Справа навіть не в наявності спеціального диплома, а в
реальному володінні предметом, умінні толково і весело викласти його дітям,
заразити їх любов'ю до нього. Попросіть дозволу відвідати заняття. Хороший
педагог, якому нема чого соромитися, вам в цьому не відмовить. Ну, а якщо
відмовить, вже одне це повинно вас насторожити. На заняттях
перш за все зверніть увагу, яка атмосфера панує в класі. Гурток - не дитячий садок і не школа, і
відносини між дітьми і викладачам повинні носити менш формальний характер, бути
більш невимушеними і спонтанними, але не фамільярними. Заняття з дошкільниками
повинні проходити в ігровій формі.
Природно, боязкому, сором'язливому малюку повинні дозволити
приходити з батьками, поки він не освоїться. Зверніть увагу, в якому стані діти
після занять: чи не перезбуджені, чи не пригнічені? Якщо педагог
підвищує на дітей голос, надмірно захоплюється конкурсами та змаганнями,
взагалі, якщо хоч щось в його поведінці вас насторожило, краще пошукайте для свого малюка інше місце. Помилка може коштувати
надто дорого: дитина перестане довіряти дорослим, відмовиться ходити на
будь-які заняття, кине цікаву справу, яку міг би
полюбити.
Навіть якщо в мріях ви вже уявляєте своє чадо на олімпійській трибуні
або сцені Великого театру, не поспішайте віддавати його в
спортивну або балетну школу. Система занять у таких школах вимагає дуже швидкого вироблення професійних навичок. Якщо малюк не
опиниться серед лідерів, він буде почувати себе невдахою і швидше за все, через
деякий час втратить до занять всякий інтерес. А якщо у дитини дійсно виявляться видатні здібності, від нього будуть
вимагати все нових і нових досягнень, занадто рано перетворюючи крихітку в
вузького професіонала.
Набагато корисніше для фізичного і душевного здоров'я малюка було б
вибирати гуртки, де з дітей не прагнуть зробити чемпіонів і лауреатів.
Спорт
Якщо ви хочете, щоб ваше чадо займалося спортом, найкраще віддайте його
в басейн. Дитячі абонементи коштують зовсім недорого, а користі для здоров'я
від плавання більше, ніж від будь-якого іншого виду спорту (навантаження на всі
групи м'язів, гарт, розвиток координації рухів). Щоб малюк встиг адаптуватися,
краще починати заняття влітку або ранньої осені. Дівчаткам зазвичай дуже
подобається водна аеробіка і синхронне плавання.
Величезну користь малюкові принесуть заняття аеробікою. Інтенсивні рухи
під музику розвинуть не тільки м'язи і координацію рухів, а й почуття ритму. Групи аеробіки для дітей є практично в будь-якому
будинку дитячої творчості. У багатьох дорослих фітнес-центрах також є заняття
для маленьких.
Не забувайте і про класичні види спорту.
Чудово підходить для дітей і легка атлетика. Цей воістину королівський вид
спорту гармонійно розвиває всі групи м'язів, підвищує витривалість, вчить
володіти всім тілом. При цьому він набагато менш травматичний, ніж, наприклад, спортивна гімнастика. Секції легкої
атлетики є практично на будь-якому стадіоні або в будинку дитячої творчості
Дуже гарні і всі ігрові види спорту, але вони або дуже дорогі або ними починають займатися вже у шкільному віці.
Часто батьки сердяться, коли діти переходять з гуртка
в гурток, «розкидаються», «кидаються з боку в бік». Але коли, як не в дошкільні
роки дитині можна буде поексперементувати і пошукати ту справу, яка, може, стане улюбленою на все життя. А
якщо не стане? - Запитують стривожені мами - адже час буде згаяно!
У тому-то і щастя, що часу у вас поки хоч відбавляй, а будь-яку справу,
якою із захопленням займатиметься малюк, хоч рік, хоч три
місяці, принесе йому неоціненну користь. Та й гуртки потрібні
зовсім не для ранньої профорієнтації або підготовки до школи, а для того, щоб
дитина могла займатися творчістю, втілювати в життя свої мрії, зустрічатися з
друзями-однодумцями, спілкуватися з мудрими і талановитими дорослими.
Іноземна мова для
дошкільників є надзвичайно затребуваним предметом у батьків. Тож педагоги на
всі лади пропонують свої послуги. Проте батьки та викладачі іноземної мови
здебільшого не мають освіти для роботи з дітьми-дошкільниками, не дуже
розуміються на особливостях їхньої психіки. Тому вважаємо за доцільне
проаналізувати переваги та недоліки навчання дітей дошкільного віку іноземної
мови.
Психологи та фізіологи
обґрунтовують введення раннього навчання іноземної мови природною схильність
дітей до мов та їхньою емоційною готовністю до оволодіння нею. Дошкільний вік є
сензитивним до оволодіння мовами загалом, й іноземними зокрема. Тривалість сензитивного
періоду дослідники визначають по-різному. Переважно це період від 4 до 8 років.
Саме в цьому віці діти вирізняються природною цікавістю й потребою в пізнанні
нового. Їм властиве значно глибше й швидше, ніж на наступних етапах, засвоєння
мовного матеріалу. Із віком людина поступово втрачає ці здібності, у неї
знижується чутливість до сприйняття звуків та здатність їх імітувати, слабшає
короткочасна пам’ять, а також здатність до зорового, а головне — слухового
сприймання. Інша дуже важлива перевага
дошкільного віку полягає в ігровій мотивації дітей. Вона створює умови природно
й ефективно організувати навчання іноземної мови як засобу спілкування та
вибудувати його максимально наближеним до процесу використання рідної мови. Це
стає можливим, оскільки за допомогою спеціально організованої гри в освітньому
процесі можна зробити комунікативно цінними практично будь-які мовні одиниці.
Дошкільник, який вивчає
іноземну мову, разом із мовою набуває досвіду спілкування з навколишнім світом,
з іншими людьми, представниками різних культур. Відбувається процес
соціалізації дитини. Це стає можливим завдяки природній відкритості та
сприйнятливості дитини до всіх обставин та людей.
Утім, сучасний світ і найближче оточення дитини розмаїті й багатобарвні
з погляду як мов, так і культур. Дошкільник, навіть географічно віддалений від
країни, мову якої він вивчає, може щодня стикатися з лінгвокультурними
феноменами «чужого» світу та його представниками. Щоб уникнути страху дітей
перед іншою мовою та культурою, а також допомогти їм адаптуватися до
полікультурних умов життя в сучасному світі, — дітей потрібно долучати до
іноземної мови. А через мову — до світу інших культур.
У своїх дослідженнях
видатний дитячий психолог Лев Виготський довів, що іноземну мову засвоюють у
спосіб прямо протилежний, яким оволодівають рідною. Дитина засвоює рідну мову
несвідомо і ненавмисно. Натомість іноземну починають вивчати з усвідомлення та
наміру. Отже, способи оволодіння мовою є різноспрямованими: для рідної мови
характерний шлях «знизу догори», для іноземної — «згори донизу».
Вивчати іноземну мову дитина
починає вже з певним мовним і мовленнєвим досвідом, а також здатністю до
основних розумових операцій цією мовою. Під час вивчення іноземної мови дитина
лише розширює свій досвід вираження думки, зокрема і рідною мовою. Утім, не
опановує новий тип мислення. Для маленької дитини рідна мова є життєво
необхідним інструментом — єдиним засобом спілкування. Тому тут немає проблеми
мотивації засвоєння мови. Натомість, під час навчання іноземної мови проблема
мотивації дітей є однією із центральних. Так само, як і проблема усвідомлення
дітьми мовних засобів. Тому саме дошкільний вік надає унікальні можливості для
вивчення іноземної мови — у дітей 5-6 років наявна ігрова мотивація. Вона дає
змогу зробити комунікативно цінними майже будь-які мовні одиниці.
Вікові психологічні особливості
дошкільників
Аби бути успішним у викладанні іноземної мови
для дітей дошкільного віку, врахуйте вікові особливості розвитку. А також
вибудуйте освітній процес відповідно до цих особливостей. У старшому
дошкільному віці відбувається поступова зміна провідної діяльності: перехід від
діяльності ігрової до навчальної. При цьому гра зберігає свою провідну роль. З
одного боку, у дітей з’являється активний інтерес до нової навчальної
діяльності, до школи загалом, а з другого — потреба у грі не слабшає. Відомо,
що діти продовжують грати до дев’яти, десяти років і далі. Один із основних
напрямів формування особистості у старшому дошкільному віці — це формування
мотивів навчання. Однак якщо потреби дітей у грі не задовольнити, то розвитку
дитячої особистості можна завдати значної шкоди, навчання стане формальним й
інтерес до нього згасне.
Унікальність старшого
дошкільного віку полягає в тому, що саме в цей час вивчення іноземної мови
можна ввести в контекст ігрової діяльності. Це дасть змогу створити у дитини
внутрішню мотивацію та інтерес до оволодіння новою мовою. Адже поза грою дитина
немає природної потреби у спілкуванні нерідною мовою.
Щодо розвитку таких
психічних функцій дітей, як пам’ять, увага, сприймання, то визначальною їх
характеристикою є довільність.
Батьки дошкільників
здебільшого не вважають за потрібне звертати увагу на логопедичні проблеми
своїх дітей. Дорослі вважають, що іноземну вивчати корисніше, а українською чи
російською дитина навчиться говорити сама. Це дуже небезпечна помилка!
Організаційні особливості занять також додають
труднощів педагогу в організації занять з дітьми дошкільного віку. Дошкільники
не здатні концентрувати увагу понад 15-20 хвилин. Тому педагогу, який вважає,
що заняття має тривати годину-півтори можна одразу відмовляти в роботі у
закладі дошкільної освіти.
Форма роботи з дошкільниками
також може стати каменем спотикання на шляху до успіху як педагога, так і
дітей. Можна навести чимало аргументів на користь як індивідуальної, так і
групової форми організації заняття. Звичайно, на заняттях із педагогом сам на
сам дитина отримує максимум уваги, найефективніше використовує весь час уроку,
не відволікаючись ні на що інше. Водночас на групових заняттях можна
спостерігати так званий ефект зараження, коли захопленість й ентузіазм однієї
дитини передається іншим, а педагогу значно легше використовувати колективні
ігри, танці, веселу руханку, щоб полегшити запам’ятовування лексики. Що ж
обрати? Необхідно враховувати індивідуальні особливості дитини. Буває, що навіть
п’ятирічній дитині важко працювати в групі, але вона охоче йде на контакт «очі
в очі». Буває і навпаки — дитина легше сприймає нову інформацію лише в
колективі «однодумців». Щодо форми організації занять, передусім педагог має
порадитися з батьками. Адже краще за них дитину ніхто не знає. Не завадить,
звичайно, і порада практичного психолога.
Умови, за яких вивчення
іноземної мови є безпечним:
-
дитина має уже розмовляти чітко і
ясно, батьки мають бути впевнені, що в першому класі дитина продовжить вивчення
обраної ними мови;
-
заняття мають бути регулярними —
не рідше трьох разів на тиждень;
-
лексику слід закріплювати вдома
за допомогою ігор, аудіо- та відео курсів
-
займатися слід постійно. Якщо дитина почала вивчати мову в
чотири роки, а в п’ять припинила — до шести вона забуде все, чого навчилася.
-
Слід пам’ятати, що в англійській та українській мовах
багато звуків
вимовляються по-різному. Якщо дитина, в якої ще не
поставлено звуки рідної мови, намагатиметься вимовляти правильно англійські
звуки, — вона ризикує назавжди обзавестися свистячими міжзубним «з», горловим
«р» тощо. І загалом опинитися в ситуації «англійську не вивчила, й українську
забула». Якщо викладач іноземної не звертає увагу на фонетику, дотримуючись
принципу: як чує малюк, так і говорить, — у школі доведеться виправляти вимову,
а заразом боротися з незліченною кількістю помилок на письмі.
Таким чином можна зробити висновок, що успішно
опанувати нерідну мову можна у будь-якому віці, якщо способи її вивчення та
викладання орієнтовані на специфіку конкретного віку, зокрема й дорослої
людини.
Комментариев нет:
Отправить комментарий